Евреи пытаются навязать киевлянам свое ритуальное сооружение в Бабьем Яре

26 июня Левин (на фото) покажет этот макет президенту Украины.

Евреи будут требовать от президента Украины Виктора Януковича постройки в 2015—16 годах в Бабьем Яре еврейского мемориального комплекса. Макет внешнего дизайна мемориала и техническую характеристику президенту принесут члены Совета попечителей Еврейского агентства «Сохнут» во главе с президентом Всемирного Форума русскоязычного еврейства и лидером еврейской общины Киева Александром Левиным. Януковичу, как и всем главам государств Европы, будет предложено стать членом Совета правления Мемориала.

Знищення Києва: коли дізнаємося правду?

Зруйнований комуністами Хрещатик, Київ. 1942 рік

Серед багатьох злочинів радянської влади окреме місце посідає знищення старого Києва. Знищення безпрецедентне, що перетворило центр одного із найгарніших міст на купи руїн і попелу. Безпрецедентне, бо зроблене «своїми». Адже німці взяли Київ без бою. Тут не було у 1941 році боїв за кожен квартал, вулицю чи будинок. Червона армія напередодні успішно відступила. І раптом, через кілька тижнів, місто зойкнуло пеклом від підриву вибухівок, таємно закладених у сотні будівель.

Чи можна собі уявити, що чехи навіть під час війни підривають Прагу, угорці – Будапешт, чи поляки – Краків чи Варшаву? Ні, бо ворог приходить і відходить, а шедеври архітектури та культури є пам’яттю народу про самого себе.

У Києві ж восени 1941 року було продемонстровано новітнє варварство. Комуністична влада знищила найвизначніші будівлі міста, в тому числі і Свято-Успенський собор ХІ століття. У результаті вибухів і пожеж загинуло тисячі мирних мешканців. Тупий, безвідповідальний крок радянської влади не дав жодного позитиву, приніс тільки горе, сльози і тотальне нищення. Хрещатик після осені 1941 року так і називали – «районом руїн». Перелякані «визволителі» по війні хотіли списати свій диявольський злочин на «фашистів», але правда рано чи пізно стає явною.

Знаменитые фотографии Иоганнеса Хэле не подтверждают расстрел евреев в Бабьем Яре

Киев, 1941 год. Автор фотографий - Иоганнес Хэле (Johannes Hähle), фотограф 637-го отряда пропаганды 6-ой армии Вермахта. Хэле скончался в 1944 году. Все фото сделаны на 36 мм пленку AGFA Color. Надпись AGFA COLOR помещена за перфорацией вверху каждого кадра, а нумерация кадров — внизу. Первых двух кадров нет — возможно, они пострадали при зарядке или были утрачены. Всего есть 29 цветных фото. 

Фальсификаторы обязательно добавляют к этой предыстории следующую фразу:

"В этой подборке продемонстрированы фотографии, сделанные во время массовых расстрелов в киевском овраге Бабий Яр. Вероятнее всего, фотографии сделаны 1 октября 1941 года."

В этом утверждении присутствует три абсолютно неправдивых момента:
1. Фотографии сделаны "во время массовых расстрелов".
2. Показанный на фотографиях хлам принадлежит "расстрелянным евреям".

3. Фотографии сделаны 1 октября 1941 года.

Эвакуация семьи Свердловых

Фотография сделана уже после возвращения из эвакуации (1949 год), но в Ташкенте семья была примерно в том же составе. На первом плане Иосиф Свердлов. На заднем его - дочери Дора и Эстер, зять Фима Чигиринский, муж Сони и Соня (Сосл), жена Миши. Рядом их многочисленные дети.

Эвакуация

Младший брат, Миша, женился на двоюродной сестре, Соне Котляревской (которую все называли Сосл, потому, что в семье оказалось слишком много Сонь). У них родилось двое детей. Миша был офицером и служил в медицинских частях. Ему и Исааку (начальнику штаба ПВО Днепропетровска) суждено было сыграть ключевую роль в спасении семьи во время войны. Миша привез свою служебную военную машину скорой помощи, погрузил в нее своих родителей и сестер с детьми, и отвез на вокзал. На вокзале командир поезда не хотел брать Эстер и Дору с родителями и детьми в вагон. 

Как рассказывала позднее Эстер, вагон был переполнен литовскими евреями, которые везли с собой мешки с сухофруктами и не хотели делиться местом, занятым мешками. Тогда Миша Свердлов, предъявив документы о том, что речь идет о женах военнослужащих (муж Доры также был на фронте), привел патруль военных, которые силой заставили командира поезда взять Свердловых в вагон. Так вся семья оказалась в теплушке. Вся семья - это сестры Эстер и Дора, их семеро детей (старшая дочь Доры уже была на фронте) и двое стариков, Роза и Иосиф Свердловы. Так удостоверение Исаака спасло семью в первый раз. Жена Миши Соня с детьми к тому времени уже эвакуировалась с заводом, на котором работала. По счастливой случайности завод направили в Ташкент, куда позднее попала и вся остальная семья.

Польський цвинтар у Биківні встановлений без офіційного дозволу

Польський меморіал на території заповідника "Биківнянські могили" відкрито без жодного офіційного дозволу. А написи на території цвинтаря досі не погоджені з українською стороною, існує тільки домовленість між президентами Януковичем і Коморовським.

Про це повідомляє "Ґазета польська цодзєннє" [видання правого напрямку] з посиланням на джерела у Раді охорони пам'яті боротьби і мучеництва [РОПБМ - державний орган при міністерстві культури Польщі - ІП] і на голову РОПБМ Анджея Кунерта.

Як відомо, урочисте відкриття польського цвинтаря в Биківні відбулося у вересні 2012 року за участі президентів України і Польщі.

"Не обійшлося без скандалу, - зазначають польські журналісти. - Через поспішність, з якою відбувалось відкриття цвинтаря, з українською стороною не погодили текст написів, здійснених польською стороною на пілонах при вході".

З метою уникнення скандалу, під час візиту президентів ці написи були затулені польськими прапорами, пише польське видання.

Голова РОПБМ Анджей Кунерт зазначив у розмові з журналістами видання, що протягом кількох місяців українська сторона так і не звернулась із проханням виправити напис і "ми потрактували це як згоду на нього".

Вхід на польський цвинтар у Биківні. Фото: kazwoy.wordpress.com

За словами чиновника, українські зауваження надійшли до польської сторони вже запізно – перед урочистим відкриттям цвинтаря.